Здається, основною формою вирішення облрадою проблем Запорізької області відтепер стали звернення. По-іншому, очевидно, не виходить.

Чергове звернення до Верховної Ради стосується прохання перенести строки встановлення вузлів комерційного обліку в будинках до 01 липня 2022 року та відтермінувати застосування штрафних санкцій за порушення строків встановлення або заміни вузлів комерційного обліку до 01 серпня 2022 року.

Облрада не оригінальна в своїх обґрунтуваннях: коронавірус, відсутність грошей…

Спробуємо розібратися в ситуації, яка склалася.

Закон України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» набрав чинності 02.08.2017 р. і з тих пір не змінювався. Єдиним втручанням у його первісний текст стало перенесення строків набрання чинності штрафними санкціями для операторів зовнішніх інженерних мереж за порушення строків встановлення або заміни вузлів комерційного обліку теплової енергії, гарячої чи питної води. Тобто, як раз тієї норми, про відтермінування якої просить облрада. Це втручання сталося ще 09.06.2018 р., тобто більше двох років тому.

Коронавірус тоді, можливо, ще навіть не планувався в лабораторіях.

Справді, із самого початку в законі була передбачена норма, яка у незмінному вигляді діє дотепер: «Оснащення вузлами комерційного обліку будівель, що на день набрання чинності цим Законом були приєднані до зовнішніх інженерних мереж і не були оснащені такими вузлами обліку, або якщо такі вузли обліку на день набрання чинності цим Законом вийшли з ладу, зобов’язаний здійснити оператор зовнішніх інженерних мереж у строк:

  • теплової енергії – протягом року з дня набрання чинності цим Законом;
  • гарячої та питної води для нежитлових будівель – протягом одного року, а для житлових будівель – протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом».

Тобто граничний строк для оснащення лічильниками житлових будинків закінчився 02.08.2019 р. Однак цю норму благополучно всі ігнорували, оскільки до запровадження штрафних санкцій за її невиконання було ще далеко. Потім несподівано з’явився коронавірус, а потім – набрали чинності і штрафні санкції. І лише потім отямилася Запорізька обласна рада – на шостий день, як штрафи вже повноцінно діяли.

Дійсно, закон не передбачає і не повинен передбачати початкових джерел фінансування для встановлення лічильників. Адже, оператори зовнішніх інженерних мереж є суб’єктами господарювання, тобто самостійними у здійсненні власної діяльності.

Залучення кредитних коштів згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Методики визначення розміру внесків за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку та їх розподілу між споживачами комунальних послуг, власниками (співвласниками) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання, затвердженої наказом Мінрегіонбуду від 05.062018 р. № 129, належить до фінансових витрат, що включаються до повної собівартості встановлення лічильників. Більше того, до витрат на встановлення лічильників включається також плановий прибуток у розмірі до 3% від повної планової собівартості.

Тобто оператори, як і будь-який інший нормальний суб’єкт господарювання, повинні отримувати певний результат і блага від своєї діяльності. Тому оператори не несуть негативних наслідків залучення кредитів. Якщо повністю відкинути позитивний ефект від встановлення лічильників у середньостроковій і довгостроковій перспективі, то можна сказати, що тягар витрат на встановлення лічильників лягає на плечі споживачів.

Разом з цим ч. 8 ст. 3 закону містить чітку альтернативу покладання тягаря на споживачів: «Органи місцевого самоврядування згідно із затвердженими відповідно до законодавства програмами можуть приймати рішення про виділення коштів з місцевого бюджету на оснащення вузлами комерційного обліку будівель, які на день набрання чинності цим Законом були приєднані до зовнішніх інженерних мереж, а також на забезпечення охорони вузлів комерційного обліку. На такі вузли обліку після їх встановлення поширюється дія законодавства про спільне майно багатоквартирного будинку. Внесок за встановлення вузла комерційного обліку, встановленого відповідно до цієї частини, споживачами не сплачується».

Однак за 3 роки дії закону і задовго до пандемії цю норму ніхто застосовувати не вважав за потрібне.

Досить спірним є питання щодо необхідності укладання нових договорів про надання комунальних послуг за правилами та особливостями, визначеними Законом України «Про житлово-комунальні послуги» в разі застосування нових тарифів через встановлення лічильників.

З одного боку, справді через зміну найменувань послуг, прав та обов’язків сторін (таких як зняття та подання показань, розподіл обсягів, обслуговування тощо) їх варто би було оформити документально. Разом з цим, згідно з пунктом 6 розділу І Методики розміри внесків, визначені на основі загального обсягу витрат за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку та розподілені між споживачами оператором зовнішніх інженерних мереж, підлягають встановленню органами місцевого самоврядування для споживачів відповідної територіальної громади. Тобто оператор лише рахує розмір внесків, доводить їх до відома споживачів, чекає на їх реакцію, після чого подає відповідним радам. Договір для цих цілей не потрібен.

Більш того, відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Такі договори мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом п’яти місяців з дня завершення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України. У разі якщо згідно з договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.

Між іншим, про це в т. ч. йдеться у згаданому у зверненні листі Мінрегіонбуду від 08.02.2019 р. № 7/10.1/2041-19. Мінрегіонбуд наголошує на необхідності встановлення нових договірних відносин, однак зазначає про наявність перехідного періоду.

Насамкінець варто зайвий раз нагадати, що листи подібного роду мають виключно інформаційний характер. Тобто проблема термінової необхідності укладення нових договорів є вигаданою самими операторами.

І найголовніше.

Твердження про те, що неможливість застосування Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 р. № 315, створює колізію, є некоректним і маніпулятивним.

Навіть не торкаючись дискусійного питання, чи можна встановлювати нові тарифи на нові послуги без укладення нових договорів, достатньо звернути увагу на те, що внески на встановлення лічильників не прив‘язані до площі приміщень, фактичного споживання їх власниками комунальних послуг та їх обсягу. Формула розрахована виходячи з кількості одиниць відокремлених приміщень, в т. ч. приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.Тобто методики розподілу обсягів комунальних послуг та внесків за встановлення лічильників різні.

Все це наштовхує на думку, що причиною цього звернення є банальна трирічна бездіяльність, яка змушує для уникнення відповідальності шукати хоч якісь надумані обґрунтування.

Аналіз рішення облради – Олександр Пеньков,Tax&Customs Legal Bureau. 

Баннер ЖК