Як через психологічне насилля можна опинитися на дні прірви,  та де шукати сили щоб з неї вибратися – реальна історія життя

1046

Складний етап у подружньому житті наших героїв закінчився кілька років тому – успішно, але рани досі настільки живі, що розповідати свою історію пані Зоряна мусила в декілька етапів. Каже – відкриваю душу для того, щоб наш досвід надихнув інших та можливо врятував сім’ї і навіть життя.

Зоряна з Олексієм познайомилися близько 15 років тому, обоє на той час працювали та почувалися абсолютно повноцінними й щасливими. Дівчина зростала в селі на Прикарпатті  й з дитинства мала закладені хороші моральні цінності, духовну та психологічну стійкість. Після школи отримала непогану освіту та ще навчаючись почала працювати. Олексій –абсолютно міський мешканець Запоріжжя, окрім непростого характеру від природи, у хлопця ще й було доволі цілеспрямоване виховання. Йому з  дитинства закладали прагматичність, суворість та холодність, він з малесеньких років змагався, наче за місце під сонцем. А після одруження змагався з дружиною.

Здавалося б – якщо є баланс, то це непогані риси як для чоловіка. Це власне і найбільше сподобалося Зоряні, вона вірила, що її ніжність та жіночність допоможуть досягнути гармонії.

У перший рік подружнього життя гармонія дійсно була, навіть не зважаючи на те, що Олексій, як йому властиво, почав самостійно приймати рішення. Першим доленосним  було – ми житимемо в Запоріжжі! Сперечатися не було сенсу, бо чоловік вмів говорити однозначно та безапеляційно. Молодість та наївність тоді не дала можливості Зоряні зробити належної оцінки таким і подібним однойменним рішенням чоловіка. Голова сім’ї одразу рішуче заявив – я сповідую патріархальні цінності, тож основні рішення будуть за мною. Цінності, які властиві для регіону де зростала жінка, цього не заперечували, тож  договір у подружжя був укладеним. Поки не було клопотів та серйозної відповідальності, така теорія працювала безболісно. Рівності не було і це тоді здавалося нормальним явищем.

З народженням першої дитини з’явилися серйозні сигнали про те, що щастя у цій сім’ї вже не буде. Олексій ледь не щодня возносив до небес свою важливість для суспільства та сім’ї, а Зоряну цілеспрямовано переконував у тому, що вона нічого не вартує як людина, спеціаліст та й зрештою – як дружина. Благо, не чіпав статусу матері – розповідає наша героїня.

Він ніколи не питав її точки зору, або коли це диво траплялося і Зоряна пробувала сказати, що думає з того чи іншого приводу , Олексій, як правило сміявся в обличчя і казав – «та в кого я питаю!». А пізніше дорікав жінці, що не може з нею порадитися та поділитися власними переживанням. Зоряна розуміла, що дійсно не може дати чоловікові аргументованої поради і розуміла причину – Олексій з нею  не ділиться, не розповідає про справи на роботі, стосунки з колегами, проекти, якими він займається. Тож коли він зрідка просить поради, в дружини банально не має інформації для того, щоб зробити власні умовиводи.

«Я чітко бачила, що це приносить йому задоволення, за рахунок мене він самоутверджувався. Ми з роками перетворилися з партнерів, а на суперників. Але змагання були нерівними, бо ж він в соціумі, займається виключно своєю роботою і кар’єрою, а  я вдома з дитиною, з горами щоденних обов’язків та клопотів. Безсонні ночі нашої дитини були лише моїми, так само хвороби, прогулянки та всі супутні клопоти. Я самостійно повинна була купувати продукти і тягнути сумки з дитиною на руках, лише я готувала, прибирала, прала, прасувала  та робила все, щоб забезпечити нормальне життя сім’ї. Він лише ходив на роботу, звідти додому не квапився, у переважній більшості після роботи йшов з хлопцями розважатися та пити пиво. Приходив пізно ввечері, або ж вночі, на мої зауваження завжди мав стандартну відповідь: «Я працюю і втомлююся, а ти що робиш? Так, я витрачаю гроші на розваги, бо я сам заробляю ці гроші, ти хоч знаєш, що таке гроші заробляти? От коли дізнаєшся, тоді поговоримо!»

Це було образливо, бо ж він забув, що я працювала до декрету. Забув, що забрав мене з рідного міста, де вже були зв’язки, знайомства та певна репутація, були шанси на хороше кар’єрне зростання, як у нього в роки нашої кризи» – згадує Зоряна.

Фахівці  вважають, що психологічне насилля рівноцінне фізичному.

«Психологічне насилля в сім’ї є не менш небезпечним, а ніж фізичне. Втім, якщо фізичне визначити просто, то психологічне є прихованим і часто, жоден з подружжя до кінця не визнає, що процес має визначення саме «насилля», а отже один з подружжя, не зважаючи на кваліфікацію, освіту та статуси є людиною, яка чинить насилля» – коментує сімейна психологиня Наталія Маврик.

«У важкі  часи людям властиво звертатися за підтримкою: до родичів, священиків, лікарів, але людям, які звикли вважати себе самодостатніми, як правило не властиво ні говорити про проблеми в стосунках, ні просити допомоги навіть у найбільш кваліфікованих фахівців. Як наслідок – сім’ї руйнуються, або ще гірше – вони зберігаються і кожен член родини є нещасним, а почати нове життя жертві просто не вистачає життєвої енергії та впевненості у собі» – продовжує психологиня.

Далі, розповідає жінка, ситуація почала заходити все ближче до безвиході. Зоряна розуміла, що справитися самій з дитиною їй буде складно,  а повертатися до батьків і сидіти їм на шиї – перспектива не з хороших. Тож довелося терпіти . Будь-які спроби вирівняти ситуацію не працювали, Олексій переконував дружину, що вона є причиною всіх негараздів бо не працює, не розвивається, не заробляє грошей – отже – вона ніхто!

«На той час нашій дитинці було трохи більше року, залишити її було ні з ким, щоб виходити на роботу. Я розуміла, що повернення до соціуму було б моїм порятунком, але  це було неможливо. Я була геть залежною від Олексія і це щоденно мене гнітило й здавалося, що доводить до божевілля.

Цей психологічний терор мене в прямому розумінні знищував, я лише з сльозами на очах згадувала якою самодостатньою я була і не розуміла звідки брати сили для того, щоб жити далі. Пропонувала чоловікові найняти няню, він непогано заробляв, якби не зливав на розваги чверть бюджету сімейного, то я могла б залишати дитину з нянею, розвиватися і працювати, як він цього, начебто хотів. Я кажу саме начебто, бо на той час він цього насправді не хотів. Він прагнув тримати мне на короткому повідку і в повній залежності. Розмови про няню обрубував.  З часом я перестала звертати увагу на те чого хочу я, а трохи пізніше в принципі перестала чогось хотіти. Перестала стежити за своїм зовнішнім виглядом, та й  підтримувати привабливий вигляд було складно, часу власного навіть на перукарню не було! Життя було нестерпним, навіть статус молодої мами не рятував» – згадує жінка.

Коли донька підросла й пішла до дитячого садка, Зоряна вирішила вийти на роботу, та Олексій це бажання вправно вбив. А після декількох років психологічного насилля Зоряна стала закомплексованою та не впевненою у собі, тож  чи справиться вона з роботою, дитиною та домом вона не знала, а якщо Олексій каже що не справиться, значить так і буде! Жінка вірила своєму чоловікові більше, а ніж собі, тож змусила повірити себе, що на роботу йти їй не варто. Далі він став вимагати другої дитини припускаючи, що син напевно врятує їхні з дружиною стосунки. Наївна жінка думала що так і буде.

Та коли вона носила дитину, її Олексій розпочав стосунки на стороні. Він по вечорах ходив до тієї, в якої не плачуть діти, яка має час на себе і на нього, яка завжди усміхнена та задоволена собою. Про коханку Зоряна дізналася лише після пологів. На той час життя було ще більш нестерпним. Психологічне насилля породило фізичне, не часте, не критичне на перший погляд,але це було.

«Як правило, де  є психологічне насилля, там обов’язково з’явиться фізичне. Процес переростання є дуже непомітним. Жертва мовчить і мириться до того часу, поки вона може терпіти, а коли це переходить певні рамки, то жертва починає  чинити опір, розуміючи, що це неправильно вона пручається і тоді це перестає у фізичне насилля, бо ж кривдник звик до іншої ситуації. А виснажена психологічно і добита фізично жертва, як правило найбільш  схильна до суїцидальних вчинків» – каже  сімейна психологиня  Наталія Маврик.

«У перші місяці життя сина я не знала що з чоловіком коїться, він підсвідомо мене порівнював з кимось, постійно виказував претензії, ще більше психологічно мене знищував, чесно кажучи, я думала що божеволію. І якби не маленькі діти, то напевно б наважилася на суїцид. Від колись психологічної та духовної  стабільності в мені не залишилося жодної краплини. Я розуміла, що не справляюся з собою і дітьми, що вони живуть з нестабільною мамою, а тато зайнятий чимось важливішим для себе. Потім я дізналася про іншу жінку. Тоді почалося справжнє пекло, Олексій гримнув дверима в просто пішов до коханки, а я в маленькій квартирі з двома дітьми. Варто подякувати, засоби на існування давав і сам приходив, та ліпше б цього не робив, бо такі зустрічі завжди закінчувалися скандалами. Дивно інше, навіть коли я розповідала своїй мамі про нашу ситуацію, то його не звинувачувала, казала, що це моя провина. Плани на майбутнє, віра в те, що син йому був дійсно потрібен, минуле – все рухнуло. Я дуже гризла себе і докоряла йому, зараз я розумію, це була прірва, навіть її дно. Також розумію, що була за кілька кроків до початку маргінального життя…»

Зоряну врятували діти та її віра в Бога, вона отримала підтримку найрідніших людей, які розуміючи, що справи погані, приїхали і фізично були з нею і дітьми. Жінку підтримували її духовні наставники, їй вкотре запропонували роботу, але цього разу, вперше  в житті Олексія вона не питала, прийняла пропозицію коли сину було 6 місяців і навіть не думала, як справиться з усім. Робота  дала їй сили, Зоряна зрозуміла, що потрібна суспільству, а потім побачила, що подобається людям і до неї багато хто дослухається. З  дітьми на першому етапі допомагала сестра, яка у відпустку приїхала з іншого міста. Потім з’явилася няня, а коли не було з ким залишити дитину, маленький синок йшов з мамою на роботу і це не дратувало колег по роботі, бо вони знали про ситуацію. Жінка не соромилася і розповідала багатьом свою історію, мабуть потребувала поради.

«Зараз я шкодую що говорила про свою драму з багатьма, але на той час Олексій сказав однозначно – ми вже не сім’я і ніколи нею не будемо, тож  я не переживала що виношу сміття з спільної хати, сім’ї вже не було. Важко повірити, але наше сімейне життя з Олексієм продовжилося. Він повернувся тоді, коли фактично вже був мені не потрібним, я спокійно могла його відпустити і ні про що не шкодувати. Це мабуть дало нам шанс почати все з початку. Дати шанс стосункам мотивувало спільне минуле, а можливість знову почати їх дала повна моя холоднокровність. Сьогодні я знаю, що винна сама, бо дозволила чинити над собою насилля, бо мовчала і ковтала образи!» – згадує Зоряна.

Зоряна і Олексій сьогодні успішні люди, вони реалізовані в батьківстві та професії, сьогодні в їхній сім’ї рівноправ’я  і мова про патріархат чи матріархат не заходить в принципі. Не відомо чи Олексій збагнув, що жінка має таке ж право, як і чоловік на повноцінне та самодостатнє життя, але Зоряна зараз не дає шансу на психологічний тиск чи не дай Боже насилля. Щоб впоратися з наслідками системного психологічного  насилля протягом восьми років подружнього життя жінці довелося прийняти допомогу фахівця і це дало результат.

“Творець нас усіх привів у цей світ рівними, жодна людина не має права керувати чи домінувати над іншою. Психологічне насилля рано чи пізно втомлює людину, вона або геть морально занепадає, або пробує це припинити. Якщо насилля тривало недовго, то шанси розірвати це коло є, а коли системно та тривало, то жертва просто перестає вірити в доцільність свого існування та власні сили. Трохи більше місяця тому в Запоріжжі трапилося 2 трагедії, одну дівчину підпалили, іншу облили окропом. Як виявилося, обидві страждали від психологічного насилля у стосунках зі своїми хлопцями, зрештою це переросло у фізичне насилля і у випадку з підпалом ситуацію вже не змінити, дівчина померла.

Не можна терпіти насилля, жодного. Ми по природі не є психологами, а тому самостійно розібратися в ситуації нам не під силу. Рівність та боротьба з насиллям сьогодні є ключовими темами, які підтримують європейці в Україні. Це не Радянський Союз, звернутися сьогодні є до кого. Не терпіть, поділіться своєю історією вчасно і це може врятувати ваші життя” – переконана пані Наталія.

Один з центрів, який цілодобово готовий вас почути – “Розірви коло” , тел. 0 (800) 500 335 або 116 123 (з мобільного) (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів будь-яких операторів по всій території України)